Знаєте... Я здається усвідомив що для мене - Україна. Це -ДІМ. Дім, якого більше немає. Пам'ятаєте? "А де дім? А дому нема..."
Десь у 2014 в мене не стало дому. Хто винен, як вийшло, це інше питання.
Зараз головне в тому що... "тепер коли мені погано, відразу ця думка - хочу додому. А де дім? А дому нема."
Думка ходить по колу, повертається гірким присмаком.
Так вийшло що я живу в Росії. Це був мій вибір. І мені справді важко дивитися в очі своїм друзям які пройшли через Луганськ 2014-го. З обох боків. Соромно. Ніби я когось зрадив.
Єдине що трішки заспокоює мою совість це те, що я поїхав з дому у 2012-му.
Росія дала мені багато того без чого зараз неможливо буде жити далі.
Сім'ю, доньку, працю, можливість займатися професією...
Але дім... Це щось більше. Мені важко це пояснити. Це відчуття єдності, та свого місця. Того де ти справді Є.
Якщо мені сумно я хочу додому. Але дому більш нема.
Дім був там де був Deep. Але зараз я все більше відчуваю що дім був там де була колись Україна.
Боже, бережи нашу неньку. Хай їй вистачить сил на те щоб вижити та витримати все що...
І може колись вона дозволить своєму не самому кращому синові...
"Справа в тому до в мене намає дому..." (с)
